День українського кіно відзначається згідно з Указом Президента № 52/96 від 12 січня 1996 року у другу суботу вересня.

Український кінематограф бере початок ще з кінця ХІХ століття, коли в 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко (до речі, син кріпака) на три місяці раніше за Едісона й більше ніж за рік раніше братів Люм'єрів сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. Кілька років по тому, в Харкові, Альфред Федецький зняв кілька короткометражних картин і 2 грудня 1896 року у приміщенні Харківського оперного театру (тепер обласна філармонія) провів перший в Україні публічний кіносеанс.

На час свого винайдення, кіно вважалось атракціоном, «рухомою фотографією»; воно багато запозичувало з літератури і театру. Нерідко фільми являли собою зняті на плівку театральні вистави. В Україні ігрові стрічки з'явилися 1907 року, з 1909 почали випускатись комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпропетровськ), в Одесі, в Києві. В 1911 році оператор Данило Сахненко, один із піонерів української кінематографії, зняв у Катеринославі фільми «Наймичка» і «Наталка Полтавка» в постановці Миколи Садовського за участю Марії Заньковецької та Івана Мар'яненка, а також «Любов Андрія» (1912, за «Тарасом Бульбою» Гоголя), «Запорізька Січ», «Богдан Хмельницький».

Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з'явилися фільми Довженка: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).
Після закінчення війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової, Ади Роговцевої, Богдана Ступки.

Новітній український кінематограф, долаючи, з одного боку, хронічне безгрошів'я, а з іншого - засилля американської та російської кінопродукції, час від часу, все ж радує кіноглядача (і не тільки вітчизняного) - варто згадати фільми Сергія Лозниці, Марини Вроди, Мирослава Слабошпицького. Вітаючи українських кінематографістів з їх професійним святом, пам'ятаймо також про те, що в путінських катівнях вже більше року знаходиться український кінорежисер Олег Сенцов. Сподіваймося, що зрештою він вийде на волю й ми обов'язково побачимо його новий фільм.